000-1

Loading
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.010gk-is-128.jpglink
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.011gk-is-128.jpglink

Маначинська Юлія Анатоліївна

 

****

Поговори зі мною тиша,
у цю безмежно довгу мить.
Десь вітер пагони колише,
а десь пелюсточка тремтить.
Поговори, збуди безодню,
безмежну, вічну, мовчазну
Одну єдину і самотню
од довгого міцного сну.
Я знаю, все це не для тебе,
буденність, гомін, метушня.
Кохаєш ти, блакитне небо,
і спів у лузі солов’я.
Та все даремно, тільки тиша,
І ця безмежно довга мить.
Десь вітер пагони колише
А десь, пелюсточка тремтить.
Десь шепче вітами діброва,
перегукнулись десь гаї.
А десь веселка кольорова,
охопить помахом краї.

17.02.2004р.

****

Повір мені

Повір мені, що перша ця  розмова
Ніколи не повториться, і знов
Не буде так відверто все й казково,
Не прийде більше перша та любов

Не прийде, й не постукає в  віконце
Не принесе неспокій для душі
Не сяятиме так привітно сонце,
А розпочнуться лиш хмурні дощі.

Не скажеш ти мені: «Я так кохаю»
Не відповім тобі: «І я люблю»
Не відгукнеться те відлуння, знаю,
А в серці лише холод од жалю.

Не знаю, я, що думаєш, говориш,
Десь їдеш, ну, а може, пішки йдеш
Не знаю я чи досі мене любиш?
Чи іншу вже за руку ти ведеш.

Вважаєш ти її своїм майбутнім,
Мене, буденністю минулих літ.
А свій новий порив таким могутнім,
Немовби у безкраю даль політ.

Повір мені, колись, і це минеться
Пройде нестримність і безсоння мрій
Крізь плин років твій образ відіб’ється
У спогадах і дзеркалах подій.

А може, ти був долею моєю,
І долею твоєю я була.
Гора з горою, небо із землею
Не сходяться, а нас любов звела.

Можливо ми були дві половини,
Єдиного і спільного життя.
Чи може пересічні дві людини
Й в минуле, вже немає вороття.

13.03.2004р.

****

Прохладный бриз, блеск волн, зори закат
Шум моря, трепетность незнанья
Лишь не смотри, прошу тебя назад
Упустишь миг, природы дарованье

И пусть потом мы будем сожалеть об этом
А может быть смеяться, иль вздыхать
Мы еще долго будем помнить это лето
Из памяти отрывки доставать

Быть может, это глупость, ну и пусть
Пускай хоть раз, не думая прожили
Тот миг, в котором, счастье, грусть
Тот миг, в котором – мы любили

Друг друга так, как будто ничего,
Нет вокруг нас, а только лишь сиянье
Да, нежное сиянье, светлых глаз
и моря блеск, зори очарованье

Но все прошло, стих ветер, шум волны,
Сплыли минуты счастья у заката
Не возвратиться нам туда, увы
Какая горькая и вечна утрата

27.07.2004 р.

****

Я верю в солнечность грядущих дней
И даже в легкомысленность сиянья
В тебя я верю, да и ты поверь
Ты воплоти приятные желания

Да, кажется, ты чуточку подрос
Уже умнее мысли навернулись
Ты для меня и так уж был хорош
И снова мы друг другу улыбнулись

Возможность жить – это бесценный дар,
Подаренный вселенной для признаний
Признанья верности, во всей ее красе
В минуты счастья и разочарований

****

Я так довго чекала на тебе
І так довго знайти не могла
Я дивилась на зоряне небо
Серед листя шукала слова

Щоб до тебе із ними звернутись
Поділитись печаллю й жалем
І з турботою в серці горнутись
Крізь буденність безмежних проблем

До натружених рук, і до сили,
Що немов кам’яная стіна,
Яку війни, і час не зломили,
Що стоїть серед поля одна

Та минали роки і мрійливість,
Потускніла, змарніла й пройшла
Все навколо немовби змінилось,
Але сенс я в житті не знайшла

Довго щастя собі малювала,
Відбирала палітри тона.
То яскраве я щось підбирала,
То сіреньке, то щось навмання.

Але раптом, мов щось пробудилось
У мені, у степах, у ланах.
Так, то я із тобою зустрілась
І знайшла різнобарвність в тонах.

15.02.2004р.

****

Так!

Так, я вдячна за все у своєму житті,
за промінчики сонця на небі,
за безкраї простори земель в майбутті,
І за тебе, я вдячна за тебе!

За хвилини печалі, і снів майбуття,
та за миті прощання й розлуки,
за секунди кохання, годин почуття,
та за вічність солодкої муки.

Це все щастя, ця хвилька людського життя,
ця безмежність й нестримність незнання,
так незнання і віри в щасливе буття
та у вічне з тобою кохання!

Ти повернешся милий, наступить момент,
що спричинить свідоме бажання,
пригорнутись до скронь і пустить шкереберть,
те минулих хвилин марнування.

 

 

wr-03-manachinskaya

Доцент кафедри обліку і аудиту, к.е.н.

Галерея талантів ЧТЕІ КНТЕУ © 2015-2016 - ЧТЕІ КНТЕУ