000-1

Loading
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.010gk-is-128.jpglink
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.011gk-is-128.jpglink

Бурачек Віктор Романович

 

* * *

У ПОЇЗДІ
(відрядження)

Сідало сонце за сади,
Щось сумно стукали колеса.
І, як дорога в нікуди,
Дністра блистіло тихе плесо.

А я стояв біля вікна
Й подумав раптом: “Милий Боже!
Яка ж то, певно, дивина,
Що я усе це бачить можу!”
    
І стало затишно мені,
І посмішка лягла на губи…
А соловейко вдалині
Комусь усе твердив, що любить…

Поїзд “Чернівці-Київ”,
22.05.2000 р.

* * *

ОСІНЬ

Чому так сумно стало між людьми?
Чому при зустрічі вже не сміються очі?
Життю радіти перестали раптом ми.
Не можем, мабуть, або і не хочем.
А осінь грається із вітром у квача
Й під ноги стелить ніжні хризантеми.
Але того ніхто не поміча,
У всіх свої постійнії проблеми.
Чи розучились ми цей світ любить?
Чи може жити хочемо інакше..
Але ж ніхто за нас не здатний пережить
І наші радості, і горе наше.
А осінь тихо листям шурхотить,
Й блакиттю ясною відсвічується небо, –
Та ми не хочемо красу цю оцінить.
Ми всі серйозні. Нам її не треба.
А я так хочу, щоб у день якийсь
Хоча б на мить про справи всі забули,
Відкрили очі, подивилися увись,
І один одному всі щиро посміхнулись.
Пробач нам, осене, за нашу сліпоту,
За те, що музики твоєї ми не чуєм.
Та все ж ти грай нам музику оту,
Вона від черствості та старості лікує.
                                        БДФЕІ, 16.10.2002 р.

***

І.М.ШКОЛІ (з нагоди 70-річчя)

«Як назови – то так і попливеш»…
Сентенція відома є доволі.
Професоре, і Ви, напевно, теж
Відчули на собі позначку долі.

Життя Вас «вчило» з молодих років
Терпінню, наполегливості, праці…
Трудитись мусів, як чогось хотів,
Бо це ж ніхто не принесе на таці.

Та є в житті неписаний закон:
Хто йде – той врешті прийде неодмінно!
І ось уже й Сорбонна, й Веллінгтон
У залікову ставлять Вам «відмінно»!

Ми Вам бажаємо прожить ще много літ!
Зростає хай постійно друзів коло.
І хай по-доброму нам заздрить всенький світ,
Тому, що в нас працює Ігор Школа!

15.02.2010 р.

* * *

ВЕСНА
(експромт)

Панує в душах хай краса...
Вона нас гріє і чарує...
І хай одарять небеса
Тих, хто красу нам цю дарує.

Кого щоденний шквал речей
Повік не здатен подолати...
Цю ніжність рук, цей блиск очей
Не забувайте шанувати!

Й тоді колись прийде вона,
Вночі, чи вдень, чи просто зранку...
Любов... Чи доля... Чи весна!!!
І забере нас без останку!

21.03.2012 р.

   * * *

П’ЯТЕРО

Їх було п’ятеро… Наперекір снігам
Вони з’явились в лісі, край дороги.
Ніхто уже й не сподівався там
Зустріти їх, і не дививсь під ноги.

Та були вони хлопці не з простих –
Зими їх не злякали ранні кроки.
І щойно в лісі снігопад затих,
Вони вступили сміло в світ широкий.

Їх було п’ятеро… Хоч був іще один,
Зовсім маля, до старшого горнувся.
А той, прикривши брата від краплин,
З-під листя вилізши, угору вперто пнувся…

Я говорив до кожного: «Пробач!»,
Виймаючи по одному із листя,
І ніби чув: «А ось які ми! Бач,
Які в нас капелюхи ґонористі?»

Осінній день за полудень забіг,
Ліс затихав, готуючись до ночі…
Він нині знов порадував усіх,
Хто разом з ним під небом жити хоче…

***

РЕВОЛЮЦІЯ-2014

Пробачте, діти, що я не з вами,
Що не прикрию від небезпеки..
Що зараз – вдома, не на Майдані…
Що я – не поруч… Що я далеко….

Що ж… Може правда гірка є в тому, -
Думки і вчинки міняють роки.
Ні, це не страх, і це не втома.
Бо у душі живе неспокій.

Але ж в тилу – це теж потрібно,
Також нелегко, також важливо.
Щоб розібрати усе подрібно,
Спокійно, зважено і не крикливо…

І буде завтра знов день і праця.
І треба буде вершити справи.
Бо має жити народ і нація…
Вкраїні слава! Героям слава!

04.02.2014 р.

***

СОН ОСІННЬОЇ НОЧІ, НАВІЯНИЙ ДЕЯКИМИ РОЗПОРЯДЖЕННЯМИ...

Лижвар летів з гори... Ну, як летів... Мчав... Обличчя сікли сніжинки та кінчики гілок... Власне, це був не спуск по трасі... Це було падіння... по траєкторії... по дуже скаженій траєкторії... І лише досвід та сили дозволяли ще триматися на ногах. Перед спуском він, як це завжди бувало, чітко прорахував всі можливі варіанти і вибрав найоптимальніший, найефективніший шлях в долину. Маршрут був не надто складним - такими трасами він вже спускався неодноразово. Та в один момент все пішло не так... все пішло "по-новому". ЗГОРИ була отримана директива змінити напрям руху, а часу на вияснення деталей не було - він вже рухався до мети. І ось тепер він, виключно за рахунок власного досвіду і майстерності, ще є тим, ким був завжди. Звичайно, це не вперше... Такі ситуації були й раніше, але вони були не такими кардинальними. Тоді він був молодшим, сильнішим, все ще сприймав за необхідність, у всьому шукав і вмів знаходити певну доцільність. Зараз він не бачив ні одного, ні іншого. Подумалося про молодших колег-спортсменів. Скільки їх через такі накази ЗГОРИ, втративши фізичну й моральну рівновагу, просто злетіли з траси... Хтось змінив профіль, хтось залишився з незаліковними ранами на тілі й в душі... Хоча вони могли б бути гарними спортсменами. Якби їм не "допомагали"... Роздуми, що накотилися, не дали змоги адекватно оцінити перепону, що виникла несподівано, і він ледве встиг проскочити черговий контрольний пункт. Такі пункти він проходив "на одному диханні"... Раніше... Тепер же він не був упевнений, чи правильно він його проїхав... Чи пролетів... А до мети ще було далеченько... Та й тіло виснажувалося... І що найгірше - з'явилися підленькі думки на кшталт "а пішло все...". Це не давало викластися повністю. "Тримайся", - подумав лижвар. Ще лижви цілі, ще голова "варить", ще ноги тримають... Тримайся. Покажи молодшим... Можливо, їм буде легше...

27.10.2015 р.

wr-02-burachek-2

Доцент кафедри економічної кібернетики та програмної інженерії, к.ф.-м.н.

Галерея талантів ЧТЕІ КНТЕУ © 2015-2016 - ЧТЕІ КНТЕУ