000-1

Loading
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.010gk-is-128.jpglink
http://talants.chtei-knteu.cv.ua/modules/mod_image_show_gk4/cache/top.011gk-is-128.jpglink

Пацаранюк Юлія Михайлівна

 

* * *

Гіллястий дуб сходив у ювелірку,
Придбав берізкам золоті сережки,
Погаптував на листячку мережки,
Накидав жолудів в чиюсь маленьку нірку.
Крислата липа вирядилась в жовте.
Купила шалика багряного осика
І клена червонястого все клика,
І просить поглядом: в гостині не відмовте.
Яскраво майорить розкішний ясен,
Тріпоче листям, поки не забрали.
Тополі у вогонь пофарбувались
І граб за ними пломенисто красен.
Усі прибрались, як веліла мода,
Що осінь їй тенденції зіслала.
Лишень ялина осторонь стояла:
Їй осінь до лиця не пасувала...

* * *

Перебираю книги на полиці.
Беру до рук - і спогад пломенить...
В одній "на пам'ять" вивела правиця -
І сум за автором мінором забринить.
У іншій попідкреслено рядочки:
То, мабуть, актуальне щось знайшла.
У третій позагинано листочки:
Там із героєм сльози пролила.
Четверту погортала. Ненароком
Із неї випорхнула квіточка мала.
Всміхнулась, бо згадала крок за кроком
З чиїх я рук ту квіточку взяла.
Закладинка у п'ятій нагадала:
Уважно ці слова перечитай,
Бо істина поміж рядки сховалась,
На тропи пафосні ні хвилі не зважай!
Одну за одною отак перебирала
І грілася від спогадів теплом.
Я все-таки ще мало прочитала,
Ще міряти і міряти крилом!

* * *

Усім захисникам України присвячується
Козацький дух розпалює серця.
Суворий погляд справлений у небо.
Печать звитяги й усміх на вустах.
Захисники - і більше слів не треба!

У ваших думах - рідна сторона,
Дитячі очі, мамина тривога...
В руках у ваших доля не одна,
І не одна об'їжджена дорога.

Над вами синь і сонце угорі,
А під ногами - твердь землі святої
Вам майорять вкраїнські прапори.
Ви з'єднані єдиною метою.

Вас не долає холод, ані страх,
Ви вірите щомиті в перемогу!
За вас молитви линуть у церквах,
Здоров'я і опіки вам від Бога!

Покрова хай невпинно береже
І покриває щедро омофором!
Хто дні спокійні ревно стереже,
Тому героєм бути - скажем хором!

Кріпіться, стійте рівно на ногах!
Не упадіть, хоч важко, на коліна.
За вами - ми із дітьми на руках!
За вами вся родина і країна!

Хай славиться імення у віках,
Хто на кордоні, в лісі чи у полі...
Історія живе в захисниках,
Які боронять України волю!

* * *

ПРОМОВА ПРО МОВУ


Граматика, як світ увесь, стара.
В ній норм і правил - годі полічити!
Хто випливати мріє нагора,
Граматику житейську мусить вчити.
НІЗАЩО не мінятись НІ ЗА ЩО!
І НЕЗВАЖАЮЧИ уміти НЕ ЗВАЖАТИ!
ЯК ЩО розцінювати будемо, ЯКЩО...?
І ЗА НІЩО ЗАНІЩО розквитатись.
Коли як перетвориться В КОЛИСЬ...
ВКОЛИСЬ в язика: хай собі минає.
Над пережитим надто не журись,
НЕМАЄ сенсу. Сенс душі НЕ МАЄ.
Сумління має значення ПРОТЕ.
Тому і книги, й люди научають.
Мовчання майже завжди золоте,
ПРО ТЕ й малеча в яслах добре знає.
Отож пильнуй граматики щодня
І правописно думай, не лінуйся!
Бо голова, як мова, в нас одна.
Як захворів на неуцтво - лікуйся!

* * *

Уже стемніло. Вечір натомився,
Бо добре, як завжди, попрацював:
І сонце погасив, і поголився -
З дерев вітрами листя позривав.
Із хмар кудлатих вимостив перину
Для місяця й зірок, що угорі.
Утихомирив пилу хуртовину.
Ліхтар ввімкнув в сусідньому дворі.
Повкутував до сну маленьких діток.
Романтики закоханим нагнав.
Поплів фіранки з павутиння ниток.
Комах і птаство в лісі поховав.
І наче купу встиг переробити,
Для ночі все навкруг підготував!
Лишень мені, як завше, не вгодити:
Мене до сну він не поцілував...

* * *

ДОРОГОЮ ДОДОМУ


Старий тролейбус Руською скрипить.
Проходять повз крамниці гарні ноги.
На підмурку під церквою димить
Цигаркою знедолений убогий.
Бруківку виціловують щодень
Колеса і підбори винувато.
А від тополі, що лишився, пень
Комусь престолом може слугувати.
На тротуарі складено книжки,
Затертий глек і три прозорі склянки...
З життям в очах, бідованим, тяжким,
Бабусі трохи соромно стояти.
А попід мостом - залізничний шлях
Для тих, хто полюбляє мандрувати...
(Страшенно люблю їздить в поїздах,
то, може б, якось до Дніпра податись?:)
У вікнах понаставлено квіток,
Красуються мереживні фіранки.
Десь у дворі задзеленчав дзвінок:
Когось чекали з вечора до ранку.
Стоять чотири змучених таксі,
У смітниках злидар шукає щастя.
Уже прийшла. Дві кішки при нозі.
І все моє, що словом не воздасться!

* * *

Блакить небесна в погляді сумнім
І золоте колосся, наче коси.
Застигли усміхом калиновим німим
Уста, що мовить можуть стоголосо.
Кафтан зелений, зітканий з лісів,
І синь морська по низу простягнулась.
У вишиванку дивної краси
Уранці, як на свято, одягнулась!
Червоні маки, стрічки у вінку
Палахкотять, неначе веселкові...
Таку мене, вродливу, гомінку,
Створив Господь, і я живу у слові!
У думі вічній, в поклику святім,
Неначе заповітом для народу.
Я – Україна...з норовом крутим!
Багата на героїв мужніх зроду.
В мені вся міць, шаленство, дух епох,
Князівська честь і лицарство козаче,
І сила у одному, як на трьох,
Мені чужим є зрадник і ледачий.
Бо я Вітчизна, отчий рідний край,
Твоя івка, для душі розрада...
Хоч як собі збагнеться називай,
Я батьківщина і тобі я рада.
Мене любили серцем у піснях,
У віршах і поемах прославляли,
Просили долі тихо в молитвах
За мене і на війнах умирали.
Та я жива лишалась попри все
Із тризубом і стягом на раменах,
Понад сторіччя мій народ несе,
Що я жива, що я іще не вмерла!

wr-01-pacaranyuk

Заступник декана факультету підприємництва та інформаційних технологій,
к. філол.н., доцент кафедри сучасних європейських мов

Галерея талантів ЧТЕІ КНТЕУ © 2015-2016 - ЧТЕІ КНТЕУ